Т.Г. Шевченко як зеркало сьогоднішньої України
У 2014 році Україна та національно-освічені українці відзначатимуть 200-річчя з Дня народження найвизначнішого українця, художника, прозаїка, письменника, літератора Т.Г. Шевченко.
Для мене ця визначна особистість, цей талант від Бога і до сих пір залишається загадкою. Як проста людина, родившись у маленькому селі Моринці на Черкащині, у багатодітній сім'ї могла творити такі шедеври? Та ще і у ті часи?
Я міг би зрозуміти, аби Тарас Григорович походив з заможної сім'ї, де в нього було безліч вчителів та наставників, які щодня його навчали малюванню, складанню віршів і т.д.
Але доля Шевченка трагічна. Всі ми знаємо що до 12-річного віку він втратив обох батьків, і виховувала його сестра Катерина. То може ось ці факти відкрили у ньому талант.
Якщо подивитися на дитинство Тараса, то це суцільна праця. Він був пастухом овець, працював у прислузі поміщика Енгельгарда, працював у місцевого диякона малярем.
У кожного з нас є нездійсненні мрії. Моя мрія, аби зараз Шевченко прокинувся і подивився на сучасну Україну. Україну, яку він малював на полотнах при свічках, Україну, яку описував у віршах та оспівував у піснях. Мені просто цікаво одне — щоб він намалював зараз, щоб він описав у віршах?
Я не перестаю дивуватися його волі і вірі. Його силі духу. Це ж яку потрібно мати силу волі, відвагу, щоб писати і малювати Україну сьогодні, знаючи що тебе завтра закують у кайдани і буде чергова ссилка.
Сьогодні багато хто з нас не усвідомлює значення для України та українців цього таланту Божого. Несвідомлюємо, бо сьогоднішня нація культурно безграмотна.У цьому вина не лише українців, а і усієї попередньої влади. Та і що можна говорити, коли у нас пам'ятників Шевченко менше ніж пам'ятників кату-вбивці українського народу Леніну. У нас у освітніх закладах весять портрети двічі судимого сьогоднішнього президента, а портрет Шевченка десь у коморі знаходиться.
Україна та українці ще ментально не доросли щоб зрозуміти Шевченка. Наразі у нас зовсім інші «герої», а справжні згадуються лише у роковини смерті. І доки так буде, доки ми і будемо нацією, яка лише щось чула про таких як Шевченко, але нічого про них не знає. Шевченко — це зеркало, де він добро, а ми — блукаюча країна, шукаюча і досі десь своє щастя.
Для мене ця визначна особистість, цей талант від Бога і до сих пір залишається загадкою. Як проста людина, родившись у маленькому селі Моринці на Черкащині, у багатодітній сім'ї могла творити такі шедеври? Та ще і у ті часи?
Я міг би зрозуміти, аби Тарас Григорович походив з заможної сім'ї, де в нього було безліч вчителів та наставників, які щодня його навчали малюванню, складанню віршів і т.д.
Але доля Шевченка трагічна. Всі ми знаємо що до 12-річного віку він втратив обох батьків, і виховувала його сестра Катерина. То може ось ці факти відкрили у ньому талант.
Якщо подивитися на дитинство Тараса, то це суцільна праця. Він був пастухом овець, працював у прислузі поміщика Енгельгарда, працював у місцевого диякона малярем.
У кожного з нас є нездійсненні мрії. Моя мрія, аби зараз Шевченко прокинувся і подивився на сучасну Україну. Україну, яку він малював на полотнах при свічках, Україну, яку описував у віршах та оспівував у піснях. Мені просто цікаво одне — щоб він намалював зараз, щоб він описав у віршах?
Я не перестаю дивуватися його волі і вірі. Його силі духу. Це ж яку потрібно мати силу волі, відвагу, щоб писати і малювати Україну сьогодні, знаючи що тебе завтра закують у кайдани і буде чергова ссилка.
Сьогодні багато хто з нас не усвідомлює значення для України та українців цього таланту Божого. Несвідомлюємо, бо сьогоднішня нація культурно безграмотна.У цьому вина не лише українців, а і усієї попередньої влади. Та і що можна говорити, коли у нас пам'ятників Шевченко менше ніж пам'ятників кату-вбивці українського народу Леніну. У нас у освітніх закладах весять портрети двічі судимого сьогоднішнього президента, а портрет Шевченка десь у коморі знаходиться.
Україна та українці ще ментально не доросли щоб зрозуміти Шевченка. Наразі у нас зовсім інші «герої», а справжні згадуються лише у роковини смерті. І доки так буде, доки ми і будемо нацією, яка лише щось чула про таких як Шевченко, але нічого про них не знає. Шевченко — це зеркало, де він добро, а ми — блукаюча країна, шукаюча і досі десь своє щастя.
0 коментарів